15 лютого 2026 року в Києві відбулося відкриття колективної виставки живопису “Світло жінки”. Подія пройшла у просторі Літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини.
Вернісаж став частиною благодійного арт-проєкту “Душа України”, який поєднує мистецтво та підтримку українських захисників.
Авторкою та кураторкою проєкту є мисткиня, членкиня Національної спілки художників України Ellen ORRO.
Організаторка події наголосила: “Для мене “Світло жінки” – це не просто виставка, а глибока розмова про ту енергію, яка тримає світ. Жінка сьогодні – це і ніжність, і сила, і витримка, і віра. Через мистецтво ми хотіли показати це світло та водночас спрямувати його на добру справу – підтримку наших захисників”.
Експозиція об’єднала роботи художниць і художників, які у своїх полотнах осмислюють образ жінки – її внутрішню силу, ніжність, характер, багатогранність ролей і світло, яке вона несе у світ. У центрі уваги – жінка в різних сферах життя, у різних станах і настроях: як джерело натхнення, підтримки й духовної енергії.
На відкритті було багато гостей, панувала тепла й натхненна атмосфера живого спілкування.
Тематика виставки розкриває жінку як багатовимірний всесвіт – берегиню, творчиню, лідерку, матір, кохану, воїтельку світла. У роботах митців вона постає не лише як естетичний образ, а як носійка внутрішньої сили, гідності та глибини переживань. Через кольори, світлотінь і пластику форм художники передають широкий спектр емоційних станів – від ніжності й тиші до рішучості та незламності.
“Світло жінки” – це розмова про невидиму енергію, що народжується в серці та змінює простір довкола. Про внутрішнє сяйво, яке проявляється у погляді, русі рук, умінні любити й створювати гармонію з нічого.
Виставка виявилася надзвичайно різноплановою: кольорові та чорно-білі роботи, романтичні сюжети, спогади й мрії про майбутнє, ілюстрації, гумор і сатира, ню та класичні образи. Жінка — у всіх її проявах, променях і гранях – постала очима художників у калейдоскопі життєвих сюжетів. Це не просто живопис, а фіксація того самого «світла», яке жінка щедро дарує оточуючим, часто навіть не помічаючи цього.
На колективній виставці свої роботи представили: Ellen ORRO, Валерій Франчук (Народний художник України), Анатолій Фролов, Павло Шарко, Тетяна Красна, Алла Осадча, Галина Кириленко-Бараннікова, Лідія Нечипорчук, Євгенія Білет, Данило Ноздря, Марія Гридіна, Любов Кондратенко, Олена Погребняк, Олена Харченко, Наталія Чебець, Костянтин Руднєв, Юлія Сатир, Тетяна Золотухіна, Марія Левкова, Надія Сердюк, Олена Жиган, Ірина Оробінська, Людмила Задніпряна, Вікторія Третяк, Діма Назарчук, Еланія Листопад, Катя Касярум.
Гостею відкриття стала майстер етно-прикрас із натурального каменю Світлана Головчук та група моделей “Елеганс”.
Окрім живопису, в експозиції були представлені авторські ляльки та традиційні ляльки-мотанки. Деякі з них створили діти 9–10 років, що символічно підкреслює лялькарство як одне з давніх занять і творчих проявів жінки.
У межах відкриття відбулася благодійна лотерея на користь українських захисників. Було зібрано кошти для Медичної роти 3 ОВМБ на Вовчанський напрямок. Учасники лотереї мали змогу отримати оригінали картин київських художників.
“Майже всі картини представлені на виставці можна придбати та забрати додому частинку світла й тепла, вкладеного митцями у свої полотна.
Виставка триватиме з 15 по 24 лютого 2026 року.
Літературно-меморіальний музей-квартира П.Г.Тичини.
Адреса: Київ, вул. Терещенківська, 5.
Одна із учасниць заходу – мисткиня Сатир Юлія.
Юлія сучасна художниця з Білоцерківщини. Її творчість – це емоційний живопис, у якому відчуття та спогади стають мовою кольору.
Закінчила Корсунь-Шевченківське педагогічне училище, університет імені Бориса Грінченка. Зараз художниця навчається в Національній Академії керівних кадрів культури і мистецтв на 4 курсі.
Постійне навчання та професійний розвиток допомагають їй поєднувати традиції з сучасним баченням. В своєму живописі авторка намагається зберігати пам’ять, надихати та відкривати шлях до внутрішньої рівноваги.
Художниця зазначає: “Свої картини я наповнюю образами української землі, жіночої сили та внутрішнього світла, що не згасає навіть у складні часи. Моє дитинство, проведене серед народних традицій і родинної мудрості, сформувало глибокий зв’язок з рідною культурою”.
